Ужасное домашнее задание

Утро едва только наступило. К дому семьи Мембрейн потянулись красноватые лучи солнца. Дверь отворилась, и в проёме показался Диб, скачущий на одной ноге. Он держал в зубах лист с выполненным заданием, пытаясь одновременно надеть второй ботинок и увернуться от летящих в него предметов, которые швыряла разбуженная сестра. Как только ботинок был надет, Диб вытащил со рта лист и кинулся бежать к дому мрачной старухи-учительницы. Он хотел как можно быстрее добраться к цели или, если точнее, первым бросить работу в почтовый ящик. Зим оторвался от химического стола и взглянул через защитные очки на часы. Было уже почти шесть часов утра. – ГИР! Быстро! Доставь меня к дому земной учительницы! Реакции не последовало. – ГИР! – Зим обвёл глазами лабораторию. Около ряда мониторов, хаотично развешанных на стене, он приметил своего сладко спящего робота. Соня почесал задней ногой голову и продолжил храпеть. – Просыпайся! – Прозвучало прямо над головой робота. – Нам пора к дому ужасной земной учительницы. ГИР внезапно подскочил на ноги и визжащим голосом пролепетал: – Там будет вечеринка?! – Что? Нет. Робот разочарованно опустил голову. Зим косо взглянул на своего впечатлительного помощника и поспешил нацепить на себя парик и линзы. – Вперёд, ГИР! – крикнул Зим, хватая лист с заданием. Они вылетели через раскрытую крышу дома и полетели к обители миз Биттерс, оставляя за собой спиральный облачный след. Задыхаясь, Диб остановился около дома учительницы. Он опёрся руками о колени и пытался отдышаться от продолжительного бега. Жилище старухи находилось на самой окраине города. Оно выглядело почти так же ужасно, как и его хозяйка. Двухэтажное здание чёрным зловещим монстром возвышалось на невысоком холме. Лучи солнца едва пробивались сквозь густой туман, который, казалось, прижился тут и не собирается рассеиваться. Сад около него выглядел заброшенным. Острые ветви сухих деревьев выглядывали из-за высокого металлического забора. Единственным светлым объектом оставался почтовый ящик. Он белел начищенным металлом, словно яркое пятнышко света на чёрном мёртвом тле. Диб ухмыльнулся. Он прибыл на место раньше пришельца. Парень буквально ощущал злость Зима, когда тот поймёт, что оказался вторым. Для Диба сегодняшняя маленькая победа была залогом хорошего настроения на весь день. Он, закрыв от удовольствия глаза, потопал к почтовому ящику. Не успел парень дойти к нему, как что-то врезалось ему в живот и откинуло назад на несколько метров. Школьник приподнялся на локтях и увидел у самого лица зелёного пса. Питомец врага принялся вылизывать парню щёки. – Прекрати! Фу-у! – пытался он избавиться от назойливого робота в костюме пса. – Привет, Диб, – хитро щуря глаза, протянул Зим. Пришелец стоял около почтового ящика с немного помятым листом с заданием в руках. Диб устремил взор на своего врага. – У меня есть на сегодня грандиозные планы насчёт тебя, глупый человеко-Диб. – Начал иркенец. – Но сначала… Зим медленно протянул руку с листом. Диб вспомнил, как мечтал увидеть огромную досаду на лице пришельца. Теперь он сам её испытывал. С этим чувством, парень подорвался с земли, и устремился к почтовому ящику. Зим успел поймать кисть руки врага, беспардонно пытающуюся отобрать у него крошечную победу. – Нет, Зим! Я первый!.. Парни завалились на жалкий кусок металла с утренними письмами. Послышался щелчок. Почтовый ящик наклонился набок. Плитка под ногами у дерущихся разъехалась в стороны и они, не успев понять что произошло, утонули темноте. ГИР, насвистывая песенку, подошёл к образовавшейся дыре на тротуаре и прыгнул за хозяином. Отверстие, через которое трое попали сюда, выглядело теперь светлым пятном в потолке, размером со столешницу средних размеров. – Слезь с меня, СЛЕЗЬ! – Голосил Зим, дёргая ногами. Диб свалился ему на спину, чудом не повредив ПАК. Как только земной мальчик попытался подняться с пришельца, ему на голову свалился ГИР. Разозлённый Зим спихнул с себя потерявшего сознание Диба и встал на ноги. Стряхнув с себя грязь и поправив парик, он осмотрелся. Место походило на освоенную канализацию. Она была довольно чиста, не считая… Зим, оробев, заплясал на широкой луже под ногами. Лужа, собственно заполняла всё помещение. Панически крича, пришелец стал наматывать круги вокруг приходящего в себя Диба. ГИРу понравился, как он считал, новый зажигательный танец хозяина и начал повторять за ним, мастерски копируя каждые взмахи рук. Внезапно Зим вспомнил, что валялся в луже минуту назад, придавленный жалким человеческим телом и почувствовал, как капли воды пропитали одежду и уже обжигают кожу. Иркенец в панике свалился на пол и завёлся кататься в луже, что только ухудшало положение вещей. Диб, держась за ушибленное место на голове, уже стоял на ногах, хоть и не крепко. До него по нарастающей доносились крики инопланетянина и назойливый визг робота. Обретя полноценный слух и чёткое видение, он уставился на Зима и его помощника. Пришелец встрепенулся и бросился на Диба. – Что ты делаешь, Зим?! – пытался отмахнуться он от иркенца, маша руками. Зим взобрался парню на голову, что ГИР повторил и залез в свою очередь на голову пришельцу. – Пусть хоть на что-то сгодится твоя огромная голова, человеко-Диб! – успокоившись процедил иркенец. – Пусть хотя бы он слезет! – тыкнул землянин пальцем в ГИРа, повышая ещё больше голос и опешил. Он только что, случайно или нет, дал согласие Зиму сидеть на своей голове. Он хотел было скинуть и его, но остановился, заметив, что врагу и так сильно досталось – вся кожа была покрыта ожогами. Конечно же, они скоро заживут, но наблюдать за пытками неприятеля он больше не хочет. Если они хотят выбраться с этого места, то им стоит держаться вместе. Хотя это и слишком близкий контакт. Но всё вокруг, включая ГИРа, было мокрым. Действительно, голова была единственным сухим местом. Дибу осталось надеяться, что вода скоро закончится. Шлёпающий по воде ГИР, землянин и иркенец сверху направились вдоль коридора, где виднелся зеленоватое свечение.

***

ЖАХЛИВА пастка Ранок ледь тільки настав. До будинку сім'ї Мембрейн потягнулися полум’яно-червоні промені сонця. Двері відчинилися. В отворі скакав на одній нозі Діб(головатий). Він тримав у зубах лист з виконаним завданням, намагаючись одночасно одягнути другий черевик і ухилитися від запущених у нього предметів, які жбурляла розбуджена сестра. Як тільки черевик був одягнений, головатий витягнув лист із рота і кинувся бігти до будинку жахливої старої. Він хотів якомога швидше дістатися до мети або, якщо точніше, першим кинути домашню контрольну роботу в поштову скриньку. Зим відірвався від хімічного столу і глянув через захисні окуляри на годинник. Було вже майже шість годин ранку. – ДІР! Швидко! Наказую доставити мене до будинку земної вчительки! У відповідь пролунало тихе хропіння. – ДІР! – Зім обвів очима лабораторію. Біля ряду моніторів, хаотично висячих на стіні, він примітив свого солодко сплячого робота. Розвідник почухав задньою ногою голову і продовжив хропіти. – Прокидайся! – Пролунало прямо над головою робота. – Нам час до будинку жахливої земної вчительки. ДІР раптово підскочив на ноги і пробелькотів: – Там буде вечірка?! – Що? Ні. Робот розчаровано опустив голову. Зім косо глянув на свого вразливого помічника і поспішив начепити на себе перуку і лінзи. – Уперед, ДІР! – Гукнув Зім, хапаючи лист із завданням. Вони вилетіли через розкритий дах і полетіли до будинку міз Біттерс, залишаючи за собою спіральний хмарний слід. Задихаючись, Діб зупинився біля будинку вчительки. Він оперся руками об коліна і намагався віддихатися від тривалого бігу. Житло старої знаходилося на самій околиці міста. Воно виглядало майже так само жахливо, як і його господиня. Двоповерхова будівля чорним зловісною тварюкою височіла на невисокому пагорбі. Промені сонця ледь пробивалися крізь густий туман. Сад біля нього виглядав покинутим. Гострі гілки сухих дерев виглядали з-за високого металевого паркану. Єдиним світлим об'єктом залишалася поштова скринька. Він білів начищеним металом, немов бляшанка газованої води на чорному мертвому попелиці. Діб посміхнувся. Він прибув на місце раніше прибульця. Хлопець буквально відчував злість Зіма, коли той зрозуміє, що виявився другим. Для Діба сьогоднішня маленька перемога була запорукою гарного настрою на весь день. Він, закривши від задоволення очі, потопав до поштової скриньки. Не встиг хлопець дійти до нього, як щось врізалося в живіт і відкинуло його назад на кілька метрів. Школяр підвівся на ліктях і побачив біля самого обличчя зеленого пса. Собацюга ворога почала вилизувати хлопцеві щоки. – Зупинися! Фу-у! – Намагався він позбутися від настирливого робота в костюмі пса. – Привіт, Діб, – хитро мружачи очі, простягнув Зім. Прибулець стояв біля поштової скриньки з трохи пом'ятим листом із завданням в руках. Діб спрямував погляд на свого ворога. – Я маю чудовий план, який цілком може спрацювати, брудне людське дитя. – Почав іркенець. - Але спочатку ... Зим повільно простягнув руку з листом. Діб згадав, як мріяв побачити величезну досаду на обличчі прибульця. Тепер він сам її відчував. З цим почуттям, хлопець підвівся з землі, і кинувся до поштової скриньки. Зім встиг зловити кисть руки ворога, що нагло намагалася відібрати у нього солодку втіху. - Ні, Зім! Я перший! ... Хлопці завалилися на жалюгідний шматок металу з ранковими листами. Почувся хлопок. Поштова скринька нахилилася набік. Плитка під ногами у бійців роз'їхалася в сторони і вони, не встигнувши зрозуміти що сталося, потонули темряві. ДІР, насвистуючи улюблену пісеньку, підійшов до утвореної діри на тротуарі і стрибнув за господарем. Отвір, через який троє потрапили сюди, виглядав тепер світлою плямою в стелі, розміром зі звичайну парту. – Злізь з мене, дурна людино! - Голосуйте Зім, смикаючи ногами. Діб звалився йому на спину, дивом не пошкодивши ПАК. Як тільки земний хлопчик спробував піднятися з прибульця, йому на голову звалився ДІР. Розлючений Зім зіпхнув з себе непритомного Діба і встав на ноги. Струснувши з себе бруд і поправивши перуку, він озирнувся. Місце було схоже на освоєну каналізацію. Вона була досить чиста, не рахуючи ... Зім, сторопівши, затанцював на широкій калюжі під ногами. Калюжа, власне заповнювала все приміщення. Панічно горлаючи, прибулець став намотувати кола навколо Діба, що вже приходив до тями. ДІРу сподобався, як він вважав, новий веселий танець господаря і почав повторювати за ним, майстерно копіюючи кожен змах рук. Раптово Зім згадав, що валявся в калюжі хвилину тому, придавлений жалюгідним людським тілом і відчув, як краплі води просочили одяг і вже обпалюють шкіру. Іркенец в паніці звалився на підлогу і завівся кататися в калюжі, що тільки погіршувало стан речей. Діб, тримаючись за забите місце на голові, вже стояв на ногах, хоч і не міцно. До нього по наростаючій долинали крики інопланетянина і настирливий вереск робота. Здобувши повноцінний слух і чітке бачення, він втупився на Зіма і його помічника. Прибулець стрепенувся і кинувся на Діба. – Що ти робиш, Зім?! – Відмахуючись руками від ворога, вигукнув хлопець. Зім забрався хлопцеві на голову, що ДІР повторив і заліз у свою чергу на голову прибульцеві. – Нехай хоч на щось згодиться твоя величезна голова, жалюгідна людино! – Заспокоївшись процідив іркенець. – То нехай хоча б він злізе! – Тицьнув землянин пальцем в ДІРа, підвищуючи ще більше голос і сторопів. Він щойно, випадково чи ні, дав згоду Зіму сидіти на своїй голові. Він хотів було скинути і його, але зупинився, зауважуючи, що ворогові і так сильно дісталося – вся шкіра була покрита опіками. Звичайно ж, вони скоро заживуть, але спостерігати за тортурами ворога він більше не хоче. Якщо вони хочуть вибратися з цього місця, то їм варто триматися разом. Хоча це і занадто близький контакт. Але все навколо, включаючи дебільного робота, було мокрим. Дійсно, голова була єдиним сухим місцем. Дібу залишилося сподіватися, що вода скоро закінчиться. Стрибаючий по воді ДІР, землянин та іркенець зверху попрямували вздовж коридору, де виднілося зелене світло.