Ужасное домашнее задание

С каждым шагом, звуки становились отчётливее. Диб не мог разобрать, что это. Вскоре он понял, что это был шум потоков воды, вязкой, гадкой, смердящей неорганическими отходами. Диб заключил, что где-то на поверхности находится лаборатория. Полукруглая труба закончилась, и Диб упёрся в лестницу. Поднявшись наверх по сухим ступенькам, чему был чрезвычайно рад, парень вошёл в широкое помещение с высоким потолком, залитое зелёным светом. Его излучала жидкость, разлитая в разные по форме колбы. Она пузырилась, бурлила, медленно тянулась по трубочкам, изменяя степень вязкости. Диб медленно продвигался по помещению, наблюдая за искажёнными отражениями своего лица в стеклянных ёмкостях. На стене снова мелькнула тень. В конце комнаты послышались чьи-то шаги. По спине школьника пробежали мурашки. Он отпрянул назад и чуть не опрокинул огромную кубовидную колбу с жидкостью. Он обнял её, не дав упасть, и обернулся на звук шагов. К нему приближалась высокая тёмная фигура. Когда на неё упали лучи света, Диб увидел миз Биттерс. Лицо старухи было искажено от злости и измазано зелёной жижей, а на тёмном фартуке светились салатовые отпечатки рук. В одной руке она держала огромный половник, а другой тянулась к своему ученику, перебирая гадкими костлявыми пальцами. Диб издал вопль и пустился бежать, едва успевая огибать хаотично размещённые гигантские колбы. Он пулей вылетел с помещения через другой проход и вновь оказался в трубе. Не желая останавливаться, он продолжил бежать, куда глаза глядят, наобум выбирая сторону на встречающихся перекрёстках до тех пор, пока не оказался над обрывом. Резко затормозив, парень заскользил на каблуках и остановился у самого края. Потеряв равновесие, он замахал руками. Внизу зеленел головокружительный водоворот. Диб начал падать в пучины смердящей жидкости, как вдруг кто-то подхватил его под рёбра и резким движением вернул на утёс. Спасителем оказался не кто иной, как Зим. Его острые паучьи лапы вернулись обратно в ПАК. Он смотрел на землянина, щуря глаза, будто готовясь высказать врагу всё, что думает о нём. Снова. – Ну… спасибо, Зим. – Выдавил из себя удивлённый Диб и поднялся на ноги. – Не думай ничего такого, человек. – Миз Биттерс ведьма! – Перебил Диб своего спасителя, не дав ему оправдать свои действия. Пришелец покосился на землянина. – Ведьма, понимаешь? – И что мне с этого?!– Вспыхнул иркенец, явно не понимающий значения слова «ведьма». – Глупый червь угодил в ловушку, о которой Зим догадывался. – А ну-ка вернитесь, мои ненавистные ученики, – послышался скрипучий противный голос из недр трубы. Парни испуганно обернулись на голос. На округлой стенке канализационной трубы из-за поворота к ним медленно плыла устрашающая тень миз Биттерс. Бежать было некуда – сзади бушевал огромный киселеобразный водоворот отходов. Зим выпустил манипуляторы. – Зим, подожди!.. Диб вцепился в паучью лапу врага. Острые конечности вре́зались в промежутки между булыжниками. Иркенц и землянин «на хвосте» вылезли с трубы и стали карабкаться вверх по высокой стене. Диб, содрогаясь от страха, пытался не смотреть вниз. Они ворвались в открытое отверстие, с которого мерзким водопадом струилась вязкая зелёная жижа и направились через наклонённую узкую трубу вверх, огибая дырки, с которых текли отходы. В конце оказалась поржавевшая решётка. Диб рывком подал себя вперёд, вися на металлической конечности, и выбил её ногами. Оба беглеца нырнули в образовавшийся проём и оказались в огромном,длинном и высоком помещении, напоминавшем старый заброшенный замок. Диб отпрянул от манипулятора и осмотрелся. Сверху сквозь узкие решётки пробивался свет. Всё помещение пересекали высоченные арки. На стенах в полукруглых отверстиях красовались страшные каменные барельефы, подвергшиеся коррозии. С острых лепнин на потолке стекали капли воды. – Вернитесь…– послышалось холодное шипение в конце помещения. Голос подхватило эхо и понесло вдоль стен. Перепуганные мальчишки пустились на утёк, путаясь друг у друга под ногами, не смотря на широкую дорогу. – Так ты тоже угодил в ловушку? – Бросил врагу задыхающийся Диб, вспомнив, что учительница обращалась к ним обоим. – Тихо! – Выкрикнул Зим. Спустя пару поворотов, они упёрлись в высокие окаменелые двери. Из ПАКа пришельца вынырнул миниатюрный резак. Он выпустил луч по двери. Она слабо поддавалась. Чтобы вырезать хотя бы небольшое отверстие, требовалось как минимум минут 20, чего у них не было. Диб лихорадочно искал глазами хоть какое-то укрытие и обнаружил у самого пола ещё одну решётку. За ней была очередная труба. – Сюда, – шёпотом окликнул он Зима. – Я не собираюсь снова купаться в свинских человеческих отходах, – выпалил пришелец и продолжил работу над дверью. Тем временем Диб уже налёг на решётку. Она с лёгкостью подалась, и парень шлёпнулся на влажный бетон. Он стал на колени и заглянул внутрь. Проход был довольно узким. Где-то в глубине капала вода. Диб хотел было схватить своего врага под руки и пустится в трубу, но вспомнил все обиды и решил бежать один. – Путь открыт! – Торжественно выкрикнул Зим. Диб обернулся и увидел ровный полукруглый разрез в двери. Пришелец самодовольно засмеялся, вознося руки вверх. С усмешкой он взглянул на землянина и собирался одарить его ликующими возгласами вперемешку с омерзительными оскорблениями, но Диб не обратил на это внимание. Его привлёк вырезанный кусок двери. Он сам по себе начал движение внутрь помещения. Человек успел только лишь ткнуть в него пальцем с невнятным «э-э-э», когда кусок двери выскочил, словно пробка и с отверстия хлынул поток зелёной вонючей воды. Он подхватил Зима и понёс к трубе, у которой присел Диб. Парней унесло в трубу в прямом смысле. Они столкнулись и, крепко вцепившись друг в друга, понеслись по узкому проходу, вопя в один голос. Кожу пришельца не жгло и это, пожалуй, была единственная хорошая новость. Диб всегда хотел попасть на «Американские горки», но в данной ситуации их вряд ли можно было назвать весёлыми. Перед глазами проносились перекрёстки, но руководить процессом никто из ребят не мог. Их вышвырнуло через открытый люк. Подлетев на несколько метров вверх, бедняги начали стремительное падение вниз. Приземление вряд ли можно было назвать мягким. Парни упали на землю, словно пара сарделек. Вся одежда была липкой и ужасно смердела. Руки с трудом можно было оторвать с земли. Они буквально прилипли к ней. Диб чудом не потерял свои очки, когда же парик Зима остался в жиже. Линзы отлипли и плавали там же. Пострадавшие с кряхтением поднялись на ноги. Встретившись взглядом друг с другом, они поспешили отвернуться, так как в них читалось дружелюбное «Мы сделали это! Мы выбрались!», что было неприемлемым для заклятых врагов. – Вот вы где, две пронырливые крысы. Парни остолбенели. Перед ними стояла миз Биттерс. – Что вы делали в моей лаборатории? – Это что вы делали там, внизу? – выпалил Диб и удивился собственной храбрости. – Я пыталась изобрести средство против термитов-мутантов, пока вы двое не явились туда и всё не испортили! – дрожа от злости, сквозь зубы произнесла учительница. – Ч-что? Средство от термитов? – Залепетал Диб, выпучив глаза. – Да! Эти твари испортили весь мой сад, – миз Биттерс обвела рукой в воздухе жуткие сухие деревья. – Я пыталась использовать обычные средства против термитов, но от них идиотские жуки стали только мутировать. Эти гадкие химикаты до сих пор стоят в воздухе. Диб приоткрыл рот от удивления и посмотрел на зловещий туман, который был на самом деле отравленным испарением. – Кто из вас двоих инициировал это вторжение?! – Гулко проскрипела старуха. Её голос больно резал уши, но Диб, казалось, совершенно оглох. Он впал в оцепенение и не заметил, как Зим ткнул в него пальцем. – Диб! Ты уберёшь всё, что натворил! Зим! Ты выглядишь сегодня ещё ужаснее, чем всегда! – Да, спасибо! – Ответил на «комплимент» Зим, убирая руки за спину. Он как всегда приставил своё слово к выражению ужасной земной учительницы, прикрыв свои большие малиновые глаза. Миз Биттерс поплыла к своему дому и скрылась за скрипучими воротами. – Итак, жалкий человеко-Диб получил по заслугам и Великий Зим может тешиться своей идеальной победой, – сказал пришелец, встав перед своим побеждённым врагом. – Ю-ху-у! Хозяин! Зим выглянул из-за плеча Диба. Через дорогу у небольшого грязного киоска стоял ГИР и махал ему зелёной собачьей лапой. Весь рот робота был измазан в остатках еды. – ГИР! Иди сюда! – Приказал помощнику Зим, тыча пальцем в место у ног. Зелёный пёс взял с прилавка очередную порцию тако и неспешным шагом направился к хозяину. – ГИР, ты был снаружи всё это время?! – Да-а. – Почему ты не отвечал, когда я тебя вызывал?! – Я не знаю-у-у… – Как ты вообще выбрался? – Поднялся на лифте. – Что? – Очухавшись от оцепенения, произнёс Диб. – ГИР! Выплесни лекарство для отупения на этого гадкого червя! – Выкрикнул Зим, сжимая кулаки, хотя, на данный момент, вряд ли можно было увидеть результат. – Я не могу. – Почему? – Я его выпил. – Что?! – Гневно завопил Зим и тут же успокоился. – Тогда.. тогда почему ты не отупел? Лекарство не работает? Робот с минуту смотрел на Зима, затем прыгнул на Диба и, вцепившись в щёки парня, пропищал: – Ты мне нравишься! – Хм, наверное, у него есть иммунитет, – размышлял Зим, потирая подбородок, пока Диб пытался оторвать от себя ГИРа. Пришельцу в голову не приходило усомниться в иркенском роботе. – Что ж, ГИР, нам пора домой. С этими словами Зим замаршировал в сторону дома, важно закрыв глаза. Поваливший на пол землянина ГИР оторвался от жертвы и побежал за хозяином, махая на прощанье лапкой. Диб решил для себя, что ещё немного поваляется в смердящей жиже, а потом отправится домой. Слишком много впечатлений за одно утро. К паническому страху к свинкам прибавился страх к контрольным.

***

ЖАХЛИВА таємниця З кожним кроком, звуки ставали виразніше. Діб не міг розібрати, що це. Згодом він зрозумів, що це був шум потоків води, тягучої, бридкої, смердячої неорганічними відходами. Діб зробив висновок, що десь на поверхні знаходиться лабораторія. Напівкругла труба закінчилася, і Діб уперся в сходи. Піднявшись нагору по сухим сходах, чому був надзвичайно радий, хлопець увійшов в широке приміщення з високою стелею, залите зеленим світлом. Його випромінювала рідина, розлита в різні за формою колби. Вона пузирилася, вирувала, повільно тяглася по трубочках, змінюючи ступінь в'язкості. Діб повільно просувався по приміщенню, спостерігаючи за викривленими відображеннями свого обличчя в скляних ємностях. На стіні знову промайнула тінь. У кінці кімнати почулися чиїсь кроки. По спині школяра пробігли мурашки. Він відскочив назад і мало не перекинув величезну кубовидну колбу з рідиною. Він обійняв її, не давши впасти, і обернувся на звук кроків. До нього наближалася висока темна постать. Коли на неї впали промені світла, Діб побачив Міз Біттерс. Обличчя старої було спотворено від злості і вимазане зеленою рідиною, а на темному фартуху світилися салатові відбитки лодоней. В одній руці вона тримала величезний ополоник, а іншу простягала до свого учня, перебираючи гидкими кістлявими пальцями. Діб викрикнув і пустився геть звідсіля, ледь встигаючи огинати хаотично розміщені гігантські колби. Він кулею вилетів з приміщення через інший прохід і знову опинився в трубі. Не бажаючи зупинятися, він продовжив бігти, куди очі дивляться, навмання вибираючи сторону на зустрічних перехрестях доти, поки не опинився над урвищем. Різко загальмувавши, хлопець заковзав на підборах і зупинився біля самого краю. Втративши рівновагу, він замахав руками. Внизу зеленів запаморочливий вир. Діб почав падати в безодню смердючої рідини, як раптом хтось підхопив його під ребра і різким рухом повернув на стрімчак. Рятівником виявився не хто інший, як Зім. Його гострі павучі лапи повернулися назад у ПАК. Він дивився на землянина, мружачи очі, ніби готуючись висловити ворогові все, що думає про нього. Знову. – Ну ... дякую, Зім. – Видавив із себе здивований Діб і піднявся на ноги. – Не думай нічого такого, людино. – Міз Біттерс відьма! - Перебив Діб свого рятівника, не давши йому виправдати свої дії. Прибулець покосився на землянина. – Відьма, розумієш? – Що мені до того?! – Спалахнув іркенець, не розуміючи значення слова «відьма». – Дурний черв'як потрапив у пастку, про яку Зім здогадувався. – Ану поверніться, мої ненависні учні, – почувся скрипучий противний голос з надр труби. Хлопці злякано обернулись на голос. На округлій стінці каналізаційної труби за поворотом до них повільно пливла страхітлива тінь Міз Біттерс. Тікати було нікуди – позаду вирував величезний киселеподібний вир відходів. Зім знову випустив маніпулятори. – Зажди, Зім!.. Діб вчепився в павучу лапу ворога. Гострі кінцівки вріз́алися в проміжки між каменюками. Іркенець і землянин «на хвості» вилізли з труби і стали дертися вгору по високій стіні. Діб, тремтячи від страху, намагався не дивитися вниз. Вони увірвалися у відкритий отвір, з якого мерзенним водоспадом струменіла в'язка зелена жижа і попрямували через нахилену вузьку трубу вгору, огинаючи дірки, з яких текли відходи. Наприкінці виявилася поіржавіла решітка. Діб ривком подав себе вперед, висячи на металевій кінцівці, і вибив її ногами. Обидва втікача пірнули в утворений отвір і опинилися у величезному, довгому і високому приміщенні, що нагадувало старий покинутий замок. Діб відсахнувся від маніпулятора і озирнувся. Зверху крізь вузькі решітки пробивалося світло. Все приміщення перетинали височенні арки. На стінах у напівкруглих отворах красувалися страшні кам'яні барельєфи, які зазнали корозії. З гострих ліпнин на стелі стікали краплі води. – Поверніться ... - почулося холодне шипіння у кінці приміщення. Голос підхопило відлуння і понесло уздовж стін. Перелякані хлопчаки пустилися на утік, плутаючись один у одного під ногами, не дивлячись на широку дорогу. – Значить, ти теж попав в пастку? – Задихаючись, кинув ворогові Діб, згадавши, що вчителька зверталася до них обох. – Тихо! – Вигукнув Зім. Через пару поворотів, вони вперлися у високі скам'янілі двері. З Пака прибульця виринув мініатюрний різак. Він випустив промінь по двері. Вона слабо піддавалася. Щоб вирізати хоча б невеликий отвір, було потрібно як мінімум хвилин 20, чого у них не було. Діб гарячково шукав очима хоч якесь укриття і виявив біля самої підлоги ще одну решітку. За нею була чергова труба. – Сюди, – пошепки гукнув він Зіма. – Я не збираюся знову купатися в свинських людських відходах, – випалив прибулець і продовжив роботу над дверима. Тим часом Діб вже наліг на решітку. Вона з легкістю подалася, і хлопець гепнувся на вологий бетон. Він став на коліна і заглянув всередину. Прохід був досить вузьким. Десь у глибині капала вода. Діб хотів було схопити свого ворога під руки і кинутися в трубу, але згадав всі образи і вирішив бігти один. – Шлях відкритий! – Радісно вигукнув Зім. Діб обернувся і побачив рівний напівкруглий розріз в двері. Прибулець самовдоволено засміявся, підносячи руки вгору. З усмішкою він поглянув на землянина і збирався обдарувати його радісними вигуками упереміш з огидними образами, але Діб не звернув на це увагу. Його увагу привернув вирізаний шматок двері. Він сам по собі почав рух всередину приміщення. Школяр встиг тільки лиш ткнути в нього пальцем з невиразним «е-е-е», коли шматок двері вискочив, немов пробка і з отвору хлинув потік зеленої смердючої води. Він підхопив Зіма і поніс до труби, біля якої присів Діб. Вони зіткнулися і, міцно вчепившись один в одного, понеслися по вузькому проходу, волаючи в один голос. Шкіру прибульця не обпікало і це, мабуть, була єдина хороша новина. Діб завжди хотів потрапити на «Американські гірки», але зараз їх навряд чи можна було назвати веселими. Перед очима проносилися перехрестя, але керувати процесом ніхто з хлопців не міг. Їх викинуло через відкритий люк. Підлетівши на кілька метрів вгору, бідолахи почали стрімке падіння вниз. Приземлення не можна було назвати м'яким. Хлопці впали на землю, немов пара сардельок. Весь одяг був липким і жахливо смердів. Руки насилу можна було відірвати із землі. Вони буквально прилипли до неї. Діб дивом не втратив свої окуляри, коли ж перука Зіма залишився в рідині. Лінзи отліпли і плавали там же. Постраждалі з кректанням піднялися на ноги. Зустрівшись поглядом один з одним, вони поспішили відвернутися, так як в них читалося дружелюбне «Ми зробили це! Ми вибралися! », Що було неприйнятним для заклятих ворогів. – От ви де, два пролазливі щури. Хлопці остовпіли. Перед ними стояла Міз Біттерс. – Що ви робили в моїй лабораторії? – Це що ви робили там, внизу? – Випалив Діб і здивувався власної хоробрості. – Я намагалася винайти засіб проти термітів-мутантів, поки ви двоє не з'явилися туди і все не зіпсували! – Тремтячи від злості, крізь зуби вимовила вчителька. – Щ-що? Засіб від термітів? – Залепетав Діб, витріщивши очі. – Так! Ці тварюки зіпсували весь мій сад, – Міз Біттерс обвела рукою в повітрі моторошні сухі дерева. – Я намагалася використовувати звичайні засоби проти термітів, але від них ідіотські жуки стали тільки мутувати. Ці бридкі хімікати досі стоять у повітрі. Діб відкрив рот від подиву і подивився на зловісний туман, який був насправді отруєним випаровуванням. – Хто з вас двох ініціював це вторгнення?! – Гулко проскрипіла стара. Її голос боляче різав вуха, але Діб, здавалося, абсолютно оглух. Він впав у заціпеніння і не помітив, як Зім тицьнув у нього пальцем. – Діб! Ти прибереш все, що накоїв! Зім! Ти виглядаєш сьогодні ще жахливіше, ніж завжди! – Так, дякую! – Відповів на «комплімент» Зім, прибираючи руки за спину. Він як завжди приставив своє слово до вираження жахливої земної вчительки, прикривши свої великі малинові очі. Міз Біттерс попливла до свого будинку і зникла за скрипучими воротами. – Отже, жалюгідна людина отримала по заслугах і Великий Зім може тішитися своєю ідеальною перемогою, – сказав прибулець, вставши перед своїм переможеним ворогом. – Ю-ху-у! Господарю! Зим виглянув з-за плеча Диба. Через дорогу у невеликого брудного кіоску стояв ДІР і махав йому зеленою собачою лапою. Весь рот робота був вимазаний у залишках їжі. – ДІР! Іди сюди! - Наказав помічникові Зім, тикаючи пальцем в місце біля ніг. Зелений пес взяв з прилавка чергову порцію пиріжків і неспішним кроком попрямував до господаря. – ДІР, ти був зовні весь цей час?! – Та-а-ак. – Чому ти не відповідав, коли я тебе викликав?! – Я не знаю-у-у ... – Як ти взагалі вибрався? – Піднявся на ліфті. – Що? – Оговтавшись від заціпеніння, вимовив Діб. – ДІР! Виплесни ліки для отупіння на цього бридкого черв’яка! – Викрикнув Зім, стискаючи кулаки, хоча, на даний момент, навряд чи можна було побачити результат. – Я не можу. – Чому це? – Я це випив. – Що?! - Гнівно заволав Зім і відразу заспокоївся. - Тоді чому ти не отупів? Ліки не працюють? Робот з хвилину дивився на Зима, потім стрибнув на Діба і, вчепившись у щоки хлопця, пропищав: – Ти мені подобаєшся! – Хм, напевно, у нього є імунітет, – розмірковував Зім, потираючи підборіддя, поки Діб намагався відірвати від себе ДІРа. Прибульцеві в голову не приходило засумніватися в досконалому іркенскому роботі. – Що ж, ДІР, нам час додому. З цими словами Зім закрокував у бік будинку, закривши очі. ДІР відірвався від жертви, яку встиг повалити на землю, і побіг за господарем, махаючи на прощання лапою. Діб вирішив для себе, що ще трохи поваляється в смердючій рідині, а потім піде додому. Занадто багато вражень за один ранок.