Тихий сад

Низькогірна частона Українських Карпат. Місце, де я провила більшу частину свого життя. Я живу в селі біля водоспада Каменка. Люди в моєму селі дуже віруючі. Всі вірять у духов, русалок, блудів, домовиків та у інших чарівних істот, що нібито допомагають нам у зборі урожаю, співіснуванню з природою та у лікуванні. В селі люди завжди притримуються всіх язичних обрядів, свят та гулянь. Що стасуєтся мене, я дуже скептично до цого ставлюсь. Який сенс у всіх ціх "святах" якщо люди самі створюють своє життя? А пладовитість, то лише збіг. Вона не залежить від ніяких Духів. Але що можу зробити я? А нічого! Ніхто не буде слухати молоду дурненьку дівчину, якій от от стукне 21, а вона ще не одружена через свій кепський характер. Та я і не хочу нікого переконувати. Мене і так все влаштовує. Головне, щоб мене не чипали із своїми Гуляннями. Я знахар нашої деревни. Мої батьки добре зналися на травах і були знахарами. Мене виховували із знанням усіх трав і їх лікових та отруйних дій. Якщо щось трапилось, то люди одразу звертаються до мене, бо, якою самодуркою я не була б, а на своїй справі я добре знаюсь. В деревні всі вважають, що через те що я занадто добре знаюсь у лікарній справі, я і вийшла от такою дурною, що не має віри ні в що. Всі кличуть мене целительниця Софія. Моє ім'я означає мудрість, то для мене це призище не має ніякого образливого сенсу. Просто люди підкреслюють і нагадують мені про мій талант до навчання. Переход з весни до літа. Час, коли вже точно потеплішало і все позеленіло. Дуже люблю цю пору, бо нарешті є можливість гуляти по лісу довше ніж в зимку. У лісі в траві та під спавшими листьями можно знайти чорвону руту, сон-траву, папороть, чар-зілля, лісову лілею. І поки природа оновлюе сезон, у деревні повним ходом йде підготовка до Русалочого тиждня. Це тиждень, коли, за повір'ями людей, по лісу та серед людей гуляють русалки, що виходять з водойомів, та мавки, що спустилися з берез. Особливе шанування цього тижня віддається березі. Береза, то найголовніший гость шоу. Вважається що до цього тиждня береза вже набирає сили землі і навіть може впливати на її родючість, охороняти посіви та змінювати долі людей. Дурниці. Але люди так вважали у всі часи. Навколо берези водили хороводи, завивали гілки, обплітали різнобарвними стрічками. Березовими гілками прикрашали житло. Щоб задобрити русалок, у лісі біля берез або на них, а також на перехрестях доріг залишали мед, хліб, яйця та інші частування. Найулюбленіша частина цього свята серед молоді, то кумлення. Для цього дівчата та хлопці знаходили дві молоді берізки, пригинали їх до землі та зв'язували верхівками. З гілок заплітали коси, завивали вінки і пари по черзі цілувалися через такий вінок, обмінювалися через нього різними речами, кумилися. Якщо я була би Мавкою, я б прийняла це за знущання. І, певно щоб не попатися Мавці або Русалці за скояний злодій, люди бруднили обличчя, одягали на себе рваний і брудний одяг, на облича одягали моторошні маски, а на голови вінки з трав, гілок та квітів. Я не люблю виходити на вулицю в цей тиждень, всі ходять брудними, страшними, дурно пахнущими і вважають це нормою. Ну і найголовніша заборона на цей тиждень, заборонено купатися у річці. То всі і благоухають запахами природи, бо ніхто не миїться весь тиждень. А заборонено купатись, бо вважається що з води виходять Русалки, і є таке повір'є, що якщо русалка побачить когось з людей біля води, то вона у гіршому випадку з'їсть людину, а в кращему випадку перетворить її на Мавку. Поки в деревні проводиться підготовка до гулянь, та, безпосередньо, самі гуляння, я, як завди, поводжу цей час з користью, роблю ліки з трав, яких в мене завжди повне море. Я час від часу по весні поповнюю запаси необхідних трав. Я не виходжу з дома у цей тиждень, бо не хочу кожен раз натрапляти на веселих сусідей, що на свій лад одягаються у лісовіх духів. -Софія,- почучся голос зовні.- Виходь! скільки можно сидіти вдома. Русалочий тиждень. Всі гуляють.- До хати увішла дівчина із білим волоссям. Марічка, це єдина людина у цілому селі, що спілкується зі мною як з подругою, а не як з божевільною. Єдина подруга на все село. Лише вона ще не втратила віру в те що мене можно соціалізувати. На всі гуляння, які я уникаю, вона намагається витягти мене із домівки. - Привіт, Маричко,- привітала її я не відривая очей від своєї справи.- Ні, дякую. Мені потрібно ще доробити ліків від кашлю. - Да буде тобі! В тебе і без того всі полички заставлені ціми ліками. В тебе ліки навідь там, де має лежати одяг,- хихікнула подруга. - Я согодні в вечорі збираюсь піти по трави-чари. Та хочу вже ходити до річки. Мене цей сморід вже з глузду зводить. - Ти чого? Це ж заборонено!- вигукнула Марічко.- Русалочий тиждень ще не закінчився. По лісу, та серед нас, все ще ходять русалки. А що якщо тебе утягне русалка за собою?! - Припини,- вимовила я втомленним голосом.- Кожен рік одне і те саме. "Не ходіть до річки о Русалочий тиждень! Бо вас з'їсть, або перетворить на духа русалка річна!"- копіюючи голос старця нашої деревні, Василя, вимовила я.- В дитинстві було весело слухати ці казки та вірити у Лешієв та Домових. Але ми вже дорослі люди. Тим баче, я нещодавно була біля річки. Ніяких "Русалок" там немає. - Ну, сама знаєш,- з черговим розчаруванням в голосі сказала Маричко. - Ну добре, добре. Не ображайся,- я обійняла засмучену подругу.- Добре, давай домовемось, що на Івана Купала я піду з тобою на гуляння,- Маричка бодно шмигнула носом.- А цого разу я притримаюсь свого плана та піду у ліс по квіти. - Добре! Тоді я піду до інших. Ми ще зберались готувати все до вечірнього багаття. - Добре,- лагідно відповила я.- Не перетруджуй себе. Бережи себе. Насправді, Маричка дуже сонячна людина. Вона саме така, якою здається. Ми з нею подруги з самого дитинства. Цого року їй буде 17. Вона для мене як справждня молодша сестра. В дитинстві її батьки лишали Маричку у нас дома, коли працювали, бо мої батьки за більшістью часа працювали вдома, а я проводила з нею цілими днями час на дворі, любуючись гарними квітами. Так, проводячи майже весь час разом, ми і стали кращими подругами. Якщо щось трапляється, то ми звертаємось одна до одної. Ми дуже гарно ладимо одна з одною і почуваємось на одному рівні, коли спілкуємось наодинці. Але, стасовно суціального життя в деревні, вона мене в цому обходить. Я не люблю багато спілкуватися з людьми. Коли я спілкуюсь з іншими людьми не про ліки чи спілкуюсь на людях з Маричкою, я почуваюся дуже не зручно. Ніби відчуваю, що всі погляди прив'язані до мене і кожен з спостерігачів осуджує кожне моє слово. Я більш за все люблю возитися з травами. Закінчивши із своїми ліками на день, я почала збиратись до ліса. Я одягла довгу до підлоги білу вишиванку з розрізом по середені воротника з червоно вишитив арнаментом навколо виріза та з червоними ниточками на краю вириза, щоб голова могла пролізти у вишиванку і щоб зав'язав залишати невелику щілину по центру ключиць. На рукавах теж червоним вишитий арнамент. Я взяла сплетений кошик і пішла до ліса. Сонце вже потихеньку лягало спати, але було ще достатньо високо, щоб освітлювати землю. Я йшла звичним для себе шляхом через ліс до поляни, де знаходиться трави-чари. Ліс став для мене рідним домом, бо я дуже багато часу проводила у лісі. Мої батьки показали мені де шукати основні лікові трави. А потім вже я і сама почала гуляти по лісу і шукати нові поляни з ліковими травами. В цей час весь ліс був заповнен барвістими квітами. По обідві сторони тропи росли біленькі проліски та фіолетові драгобрати які проростали з зеленої трави. Трава під квітками ніби виточувала яскраве зелене світло із себе, і ніби то підсвічувала пелюстки квитів. Оточуючі мене дерева та сосни, ніби захищали мене, як стінка від зовнішної небеспеки. Мені і справді дуже спокійно в цому лісі. Цей ліс не може ніяк мені нашкодити. Він не стане мені шкодити, бо я є його дитиною. Набравши на поляні червоні ягодки, які я шукала, я пішла до водоспада. Посеред лісу, серед високих сосен знаходиться водоспад, до якого часто ходять і тварини ліса, і люди села. Зазвичай, люди ходять до водоспада в день чи в ранці. Але знали б вони як чарівно виглядає цей водоспад вночі. Місячне сяйво осяює сосни, дерева, траву, квіти і водоспад, і здається ниби то це місце оживає. Час у цому місці тече зовсім інакше. Ніби то все замирає так що перехоплює дихання, а ніби то часу і зовсім не хватає, бо ти не встигаєш розгледіти все навколо себе. І кожен раз, приходячи сюди, все ніби то йде на новий лад, інакше, не як вчора. Спустившись до водопада я присіла біля края річки так, що вода іноді торкалась пальців на ногах. Я наповнила легені приємним свіжим запахом ліса і в той же час мої думки звільнились від всіх турбот і всіх думок. В голові більше не було дурних думок і спогад про минулі рази, коли я намагалась довести людям, що всі їх заборони ходити до річки, то дурниці. Забулися і всі мої сварки з дядьком Васийлом про тродиції та заборони. Зараз лише вільно дихалось. Я розглядувала воду, що перетинала великі каміння, знаходячи проход щоб текти далі, розглядала траву біля себе та на іншому боці річки, розглядала квіти та прислухувалась до звуків природи. Вітер колихав гілля депев та сосен, гнав опавше листя, гладив траву та квіти. Цей звук, цей спокій мене убаюкували. Через декілька хвилин я почула чиїсь кроки по траві, як хтось зачиплює опавщі гілки дерев та гілки кущів. Я обернулася назад, очікуючи що зараз із кущів вистрибне кролик чи вийде їжачок, але я побачила перед собою дівчину з довгим чорним волоссям до пояса, в білій приталеній сорочці по коліно. Вона дивилася на мене проникливим поглядом своїми блакитними, як річка, очима. Почуття, що на мене тут не чекали і не бажають далі бачити, прикувала мене п'ятами до землі. Незнайомка підійшла до мене впритул і приклала до мого обличчя долоню. Вона довго, з цікавістю, заглядала в мої очі, потім привітно посміхнулася. -Ходімо зі мною!- Вона взяла мене за руку і повела у річку. Я нічого не могла зробити. Моє тіло мене більше не слухалось. Все що я робила, так тільки слідувала за цими голубими очіма у річку. Коли ми вже були по пояс в воді, дівчина обернулась на русалку і потягла мене за собою до центра річки.